Сказка «Казка про козла и барана»

Був собі чоловік та жінка; мали вони козла й барана.
— Ох, жінко! — каже чоловік. — Проженемо ми цього барана і козла, а то вже вони у нас дурно хліб ïдять. А вбирайсь, козел і баран, собі з богом, шоб ви не були у мене і в дворі!
Пошили вони собі торбу, та й пішли. Ідуть та ідуть. Посеред поля лежить вовча голова. От баран дужий, та не сміливий, а козел сміливий, та не дужий.
— Бери, баране, голову, бо ти дужий.
— Ох, бери ти, козле, бо ти сміливий.
Узяли вдвох і вкинули в торбу. Ідуть та ідуть — коли горить вогонь.
— Ходимо й ми туди! Там переночуємо, щоб нас вовки не з’ïли.
Приходять туда, аж то вовки кашу варять:
— А, здорові, молодці!
— А, драстуйте, братці, драстуйте, ще каша не кипить, мясо буде з вас.
От тут баран уже злякавсь, а козел давно уж злякавсь. Козел і одумавсь:
— А подай лишень, баране, отую вовчу голову!
От баран і приніс.
— Та не цю, а подай більшу! — каже козел. Баран знов цупить ту ж саму.
— Та подай ще більшу!
От тут уже вовки злякались; стали вони думати-гадати, як би відціля удрати.
— Славная, братці, кумпанія і каша гарна кипить, та нічим долить; піду я по́ воду.
Як пішов вовк по́ воду:
— Хай вам абищо з вашою кумпанією!
Як зачав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі видтіля удрати:
— Е, вражий син! Пішов та й сидить, нічим каши долить. Ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку!
Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів, сидів:
— Ось піду лишень я, так я ïх прижену!
Як побіг, так і той рад, що втік.
— Ох, нум, брате, скорійше хвататься, щоб нам оцю кашку поïсти та з куреня убраться!
От як одумавсь вовк:
— Е, щоб нам троïм та козла і барана бояться! Ось ходім ми ïх поïмо, вражих синів.
Прийшли, аж тіï добре шатались, уже з куреня убрались; як побігли, та й на дуба зібрались. Стали вовки думати-гадати, як би козла та барана нагнати. Як стали йти, і найшли ïх на дубі. Козел сміліший, ізліз на самий верх, а баран не сміливий — так нижче.
— Ох, лягай, — кажуть вовки ковтуноватому вовкові, — ти старший! Та й ворожи, чи не побачимо ïх.
Як ліг вовк до-гори і зачав ворожити. Баран сидить на гіллі та так дрижить: як упаде, та на вовка. Козел сміливий не став зівати, а як закричить:
— Подай мені ворожбита!
Вовки як схватились та насилу відтіля убрались.